Історія кафедри МБМІ

Наприкінці 1904 року було закінчено оснащення механічної лабораторії (лабораторії випробувань матеріалів). У 1904-1906 рр. лабораторією завідував Н.М. Добринін, у 1906-1922 рр. – проф. С.А. Заборовський, у 1922 р. лабораторію очолив О.М. Дінник. Асистентами лабораторії були інженери А.С. Іловайський (до 1932 р.) та Г.А. Скуратов (1922-1930). Кафедра теоретичної механіки заснована в КГУ у 1913 р., очолив її проф. О.М. Дінник. В той же час був заснований кабінет теоретичної механіки, який мав бібліотеку, колекцію кінематичних моделей, прилади для демонстрування випробувань. Очолював кабінет Г.А. Скуратов. Під керівництвом О.М. Дінника кафедра теоретичної механіки набула прикладного характеру і в травні 1919 р. змінила назву на кафедру техничної механіки.  У 1926 р. в інституті вже було декілька науково-дослідницьких кафедр, серед яких була і науково-дослідницька кафедра механіки з такими науковими секціями: теоретичної механіки (керівник – проф. Я.І. Грдіна); технічної механіки (керівник – проф. О.М. Дінник); гірничозаводської механіки (керівник – проф. В.М. Маковський).

Завідувачами кафедри в різні роки були такі вчені: 

	Дінник Олександр Миколайович (1869-1950), інженер, закінчив Київський університет у 1899 р., дійсний член АН України (1929), АН СРСР (1946), працював у гірничому інституті у 1913-1941 рр., очолював кафедру теоретичної механіки у 1913-1930 рр. Роботи О.М. Дінника принесли йому заслужене визнання. Це дослідження в галузі стійкості пружної рівноваги прямолінійних та криволінійних стрижнів змінної жорсткості, теорії підйомних канатів, тиску гірничих порід. О.М. Дінник – автор багатьох монографій, підручників, довідників, статей в області фізики, прикладної математики, теоретичної механіки, опору матеріалів та теорії пружності, захистив три докторські дисертації. Після реорганізації металургійного факультету ДГІ в металургійний інститут (ДМетІ), О.М. Дінник перейшов працювати до ДМетІ, але продовжував очолювати кафедру механіки й в ДГІ. У 1930 р. в ДГІ була створена кафедра теоретичної та будівельної механіки. ЇЇ очолив учень О.М. Дінника, доктор прикладної математики, проф. А.Ш. Локшин.
	Локшин Абрам Шавелевич (1893-1934), закінчив Катеринославський гірничий інститут у 1918 р. й за пропозицією О.М. Дінника був залишений аспірантом кафедри; асистент кафедри (1920), доцент (1923), професор (1925), доктор прикладної математики (1928), завідував кафедрою у 1930-1934 рр.. Локшин А. Ш. є автором великої кількості робіт в галузі прикладної математики, фізики, теоретичної механіки, опору матеріалів, теорії пружності. Коло його інтересів – це кручення стрижнів та анізотропних призм, стійкість криволінійних стрижнів постійного та змінного перерізу, прокольний згин при розподілі навантаження, стійкість та коливання пластин, підкріплених ребрами жорсткості.
	Флоринський Федір Валентинович (1905-1975), інженер, закінчив ДГІ у 1930 р., доктор технічних наук, професор (1948), працював на кафедрі у 1930-1975 рр. Завідував кафедрою у 1934-1973 рр. Ф.В. Флоринський є автором багатьох фундаментальних досліджень в галузі прикладної математики, динаміки машин та механізмів, але найвідомішими стали його дослідження динамічних зусиль у шахтних підйомних канатах. Створена Ф.В. Флоринським динамічна теорія розрахунку шахтних підйомних канатів є науковою основою подальших робіт у цій галузі.
	Оніщенко Володимир Іванович (1924-2005) закінчив Дніпропетровський державний університет у 1950 р., асистент кафедри будівельної і теоретичної механіки ДГІ (1950-1953); кандидат фізико-математичних наук (1958), професор (1960), декан фізико-технічного факультету, проректор з навчальної роботи Дніпропетровського державного університету; ректор гірничого інституту (1973-1982), очолював кафедру з 1973 р. по 1993 р. В.І. Оніщенко - автор робіт в галузі просторової теорії пружності, міцності та стійкості конструкцій, пружно-деформованого стану гірничого масиву, елементів конструкцій гірничих машин, підйомних канатів. Під керівництвом проф. Оніщенко В.І. після великої перерви оновились дослідження в галузі гірничого тиску. У 1974-1977 рр. було проаналізовано пружно-деформований стан гірничого масиву, який мав взаємодію з механічним кріпленням. Ця задача вирішувалась спільно з проф. Л.В. Новіковою та групою співробітників кафедри вищої математики.
	Блохін Сергій Євгенович (1954-2013) очолював кафедру з 1993 р. по 2013 р.. С.Є. Блохін - інженер- будівельник, доктор технічних наук, професор, видатний вчений у галузі будівельної механіки і прикладної теорії пружності, народився 27 березня 1954 року в м. Дніпропетровську. У 1977 році закінчив Дніпропетровський інститут інженерів залізничного транспорту. Трудову діяльність починав в інституті технічної механіки НАН України під керівництвом відомого вченого в галузі механіки - академіка НАН України В.А. Лазаряна. Після захисту кандидатської дисертації (1981 р.) - асистент, доцент (1982 р.), професор (1990 р.), завідувач кафедри (з 1993 р.) будівельної, теоретичної та прикладної механіки, декан (з 1994 р. по 2013 р.) механіко-машинобудівного факультету Національного гірничого університету. Докторська дисертація (1989 р.) «Динамика тяговых агрегатов и повышение эффективности эксплуатации карьерных поездов» поклала початок циклу наукових робіт, присвячених системам примусового вписування залізничних екіпажів у криві малого радіуса. Автоматичні системи управління поворотом тележок на даний час успішно застосовуються на Оленегірському, Губкінському, Алмаликському і Соколовсько-Сарбайському гірничо-збагачувальних комбінатах. Блохін С.Є. - ініціатор створення на базі Національного гірничого університету галузевої науково-дослідної лабораторії «Динаміки і міцності несучих конструкцій штучних споруд гірничо-металургійних підприємств ПІВДНЯ» Мінчормету СРСР. У 1988 році, після наказу про заснування підрозділу, він стає науковим керівником цієї лабораторії (у подальшому «Центр»). По суті вперше у вітчизняній практиці співробітниками «Центру» були проведені комплексні експериментальні дослідження взаємодії штучних споруд та екіпажів рухомого складу кар'єрного транспорту, досліджено питання динаміки шахтних копрів, підйомних установок, галерей стрічкових конвеєрів, розглянуто цілий комплекс завдань, що стосуються збільшення строків служби та підвищення безпеки експлуатації об'єктів шахтної поверхні. Ним опубліковано близько 200 наукових праць, в тому числі 3 монографії, підготовлено 7 кандидатів і 2 доктори наук. Блохін С.Є. - Академік підйомно-транспортної Академії наук України, тривалий час був членом експертних рад ДАК МОН України та ВАК України. Блохін С.Є. - Лауреат премії ім. Академіка В.А. Лазаряна у галузі механіки (1985 р.), а також премії ім. Ленінського Комсомолу України (1987 р. - «технічні науки»). За внесок у підготовку кадрів для гірничої промисловості нагороджений Почесною грамотою кабінету міністрів України (1999 р.), знаками «Шахтарська слава».
	Колосов Дмитро Леонідович (нар. 1976) - в. о. завідувача кафедри з 2013 р. по 2016 р., Очолює кафедру з 2016 року. У 2022 році кафедру будівельної, теоретичної та прикладної механіки було перейменовано на кафедру механічної та біомедичної інженерії.

Видатні вчені, що працювали на кафедрі:

Серед викладачів кафедри були видатні вчені: О.М. Дінник, С.А. Заборовський, С.Б. Шарбе (професор, магістр астрономії, у 1907-1913 рр. очолював кафедру аналітичної механіки), А.Ш. Локшин, викладачі В.Є. Загулін, Н.М. Добринін, А.С. Іловайський, Г.А. Скуратов; керівник секції теоретичної механіки Я.І. Грдіна; керівники секції гірничо-заводської механіки В.М. Маковський, К.Е. Рерих; доценти А.О. Співаковський, А.А. Горін, Н.П. Грішкова, В.С. Макаров.

Одним з основних напрямків наукових досліджень колективу кафедри з моменту її створення є динамічна теорія розрахунку шахтних підйомних установок. Професор С.А.Заборовський вивчав питання розрахунку стальних канатів, шахтних клітей та кріплень. Постановка та рішення цих питань в той час були новаторськими. 

Створена акад. О.М. Дінником лабораторія механічних випробувань стала в Україні центром випробувань сталевих канатів та іншого гірничого обладнання. О.М. Дінник створив наукові школи в області теорії і розрахунку підйомних канатів, стійкості пружної рівноваги, вчення про тиск гірничих порід. Для дослідження поздовжніх коливань канатів з вантажем, розташованим на кінці, він вперше розглянув канат, як континуальну пружну систему. Коефіцієнти стійкості, які він знайшов, увійшли в довідкову літературу. Розглядаючи в першому наближенні гірничу породу, як пружне ізотропне середовище та використовуючи засоби теорії пружності, О.М. Дінник визначив закон розподілу та величину напруги в гірничих виробках. Широко відоме його дослідження скривлення бурових свердловин та динамічний розрахунок ударної штанги. 

Учень О.М. Дінника, проф. А.Ш. Локшин отримав вчену ступінь доктора прикладної математики після захисту дисертації на тему: «Динамічні напруження в підйомних канатах». В монографії, присвяченій визначенню динамічних напружень в підйомних канатах постійної довжини та змінного перерізу, розглянуті задачі про раптову зупинку верхнього кінця канату, передачу швидкості кінцевому вантажу, раптове додавання кінцевого вантажу та ваги канату, прискорену швидкість руху верхнього кінця, а також про динамічні напруження в канатах змінної довжини. Ця робота з’явилась важливим етапом розвитку вчення про динамічні процеси, які відбуваються в підйомних канатах. Вона стала основою цілого ряду досліджень в цьому напрямку. Багато трудів А.Ш. Локшина переведені на німецьку, французьку та англійську мови. 

Професор Ф.В. Флоринський був учнем А.Ш. Локшина та послідовником наукової школи О.М. Дінника з розрахунку шахтних канатів, вибору їх оптимальних параметрів та прогнозуванню їх довговічності. Він вперше вирішив задачу про граничні значення уповільнення при запобіжному гальмуванні шахтної підйомної машини. Результати багатолітніх досліджень проф. Ф.В. Флоринського відзеркалені в монографії «Динаміка шахтного підйомного канату». У цій монографії вперше обґрунтовано прийняття поперечних розмірів підйомного канату. Ця монографія є настільною книгою декількох поколінь вчених, в тому числі учнів Ф.В. Флоринського, які працювали в області теорії стальних канатів. В різні роки динамічній теорії розрахунку сталевих канатів присвячували свої дослідження багато вчених та викладачів, в тому числі акад. АН України, проф. В.А. Лазарян, проф.. Н.П. Гришкова-Дінник, доценти І.А. Локшин, Е.М. Карасик, Є.Г. Степанов, Д.Н. Косенко, С.І. Ляховицький та інші. 

Учень проф. Ф.В. Флоринського, Леонід Вікторович Колосов (1938-2000), вченийв галузі шахтного підйому. У 1960 р. закінчив Дніпропетровський гірничий інститут за спеціальністю “Гірничі машини”. Три роки працював інженером-конструктором рудника на Камишбурунському залізорудному комбінаті, після чого закінчив аспірантуру і захистив у 1967 р. кандидатську дисертацію. Л.В. Колосов є продовжувачем наукової школи теорії і розрахунку шахтних підйомних канатів, що була сформована в гірничому інституті А.Н. Динником та Ф.В. Флоринським. Л.В. Колосов досліджував динаміку сталевих канатів в умовах їх взаємодії з піднімальною машиною. Його дослідження сумісного рішення механічної системи і системи керування приводом та гальмом підйомної машини знайшли відображення в монографії “Вертикальный транспорт на горных предприятиях” (1975 р.). Під керівництвом Л.В. Колосова був створений новий науковий напрям з розрахунку і конструювання плоских гумотросових канатів, розроблена теорія розрахунку цих канатів, їх конструкції, технічна документація з виготовлення та експлуатації. Створені Л.В. Колосовим канати другого покоління з 1995 р. та по сьогодення виготовляються на РМЗ ВАТ “Кривбасзалізорудком” і експлуатуються на всіх багатоканатних підйомах Кривбасу, на вугільних шахтах Росії, України, Казахстану. Дослідження зі створення теорії усталісного руйнування канатів узагальнені їм у докторській дисертації “Научные основы разработки и применения резинотросовых канатов подъемных установок глубоких рудников” (1987 р.) У 1988 р. йому було надано вчене звання професора. Він є автором понад 200 наукових праць, під його керівництвом 9 аспірантів захистили кандидатські дисертації, п'ятеро – стали докторами технічних наук. Послідовником наукової школи професора Л.В. Колосова, професором Ропаєм В.А., надруковано більше 140 наукових робіт у вказаному науковому напрямі, отримано 30 патентів на конструкції сталевих і гумотросовых канатів, конвеєрних стрічок і способи їх виготовлення. За участю проф. Ропая В.А. розроблено і впроваджено у виробництво 10 технічних умов на нові конструкції канатів. По патенту України № 21061, опублікованому 15.06.2001, бюлетень №5, «Плоский зрівноважувальний канат» (автори: Колосов Л.В., Ропай В.А. (НГУ), Шидо М.М., Савіцький В.І. (ВАТ Кривбасзалізорудком)) на підставі ліцензійної угоди вперше на території СНД випускаються плоскі гумотросові зрівноважувальні канати (ГТК) в м. Кривий Ріг, ВАТ Кривбасзалізорудком. ГТК експлуатуються в Україні , Білорусії, Казахстані, Росії.

З 1981 р. на кафедрі з’явився новий напрям досліджень – вивчення динаміки та міцності рухомого потягу залізничного транспорту та мостових конструкцій (проф. С.Є. Блохін). Математичне моделювання, масштабні натуральні випробування дали змогу отримати ряд технічних рішень, які зменшують знос колісних пар та рейок, збільшують довговічність використання мостових конструкцій, підвищують безпеку експлуатації кар’єрних потягів. У 1988 р. була створена галузева науково-дослідна лабораторія динаміки та міцності несучих конструкцій штучних споруд гірничо-металургійних підприємств півдня України. 

Динаміку підйомних установок досліджували М.А. Черниш, А.М. Обухов, В.В. Безпалько, Л.Я. Фомичева, Т.І. Жигула, К.С. Заболотний, В.П. Франчук, А.С. Поверський, М.В. Полушина. Результати досліджень цих вчених дали можливість обґрунтувати нові засобі проектування високопродуктивних шахтних підйомних установок, забезпечити безпеку їх експлуатації на великій глибині. Ще одним з напрямків наукових досліджень кафедри є вивчення динаміки та міцності гірничо-транспортних та збагачувальних машин і споруд. В цьому напрямку брали активну участь професори Р.П. Дідик, Б.В. Виноградов, Л.В. Колосов, доценти, кандидати технічних наук Е.В. Широченко, Ф.В. Чудновський, А.М. Трудов, С.І. Ляховицький, Л.П. Волошина, В.І. Роздяловський, Т.Б. Гвай. Вчені кафедри розробили розрахунки елементів конструкцій гірничих машин: відвалоутворювача (доц. В.М. Трудов), тягових та вантажних ланцюгів (доц. В.Ф. Угольніков). Над створенням елементів конструкцій збагачувального обладнання працювали доценти В.П. Равішин та В.В. Плахотнік. Результати їх досліджень дали змогу підвищити ефективність експлуатації вібраційних грохотів та бутар з гумотросовими струнами. Проф. Р.П. Дідик сформував на кафедрі новий науковий напрям – використання енергії вибуху для зварювання різнорідних металів та зміцнення деталей гірничотранспортних та металургійних машин. Група вчених (проф. І.В. Бельмас, проф. Л.В. Колосов) обґрунтувала та впровадила до практики проектування параметрів стрічкових конвеєрів на перехідних ділянках, які забезпечують збільшення терміну придатності гумотросових стрічок до 5 років, розробили теорію розрахунку стрічкових конвеєрів. 

З 1970 р. група наукових співробітників під керівництвом проф. Б.В. Віноградова працювала над створенням та удосконаленням великих рудопомольних млинів та розробила методику динамічного розрахунку великих редукторів, які використовуються у приводах млинів, а також методику розрахунку довговічності відкритих зубчастих передач. З 1981 р. на кафедрі з’явився новий напрям досліджень – вивчення динаміки та міцності рухомого потягу залізничного транспорту та мостових конструкцій (проф. С.Є. Блохін). Математичне моделювання, масштабні натуральні випробування дали змогу отримати ряд технічних рішень, які зменшують знос колісних пар та рейок збільшують довговічність використання мостових конструкцій, підвищують безпеку експлуатації кар’єрних потягів. У 1988 р. була створена галузева науково-дослідна лабораторія динаміки та міцності мостових конструкцій гірничо-металургійних виробництв півдня України. 

Готуючи науково-педагогічні кадри, кафедра зберігала основні наукові напрямки, які були сформовані О.М. Дінником. Він захистив три дисертації на здобуття наукового звання магістру механіки (1908), доктора-інженера (1912) та магістра прикладної математики (1915). 

На кафедрі докторські дисертації захистили А.Ш. Локшин (1928); Ф.В. Флоринський (1946); Л.В. Колосов (1987); С.Є. Блохін (1989), Ропай В.А. (1998). Р.П. Дідик, Б.В. Виноградов, В.І. Пожуєв, І.В. Бельмас, К.С. Заболотний, Л.В. Новікова, Колосов Д.Л. з успіхом захистили докторські дисертації, основна частка яких була виконана під час роботи цих викладачів на кафедрі будівельної та теоретичної механіки. Кандидатські дисертації захистили: Д.Н. Косенко (1948), Є.С. Степанов (1949), Е.М. Карасик, С.І. Ляховицький (1953), В.Н. Трудов (1961), В.Ф. Угольніков (1962), Р.П. Дідик (1965), І.А. Локшин (1966), Н.А. Черниш, Б.В. Виноградов, Л.В. Колосов (1967), А.С. Поверський (1970), В.В. Безпалько, А.Н. Обухов (1975), В.А. Ропай (1976), Л.Я. Фомичева, О.М. Долгов (1977), І.В. Бельмас (1978), К.С. Заболотний (1979), В.Д. Кірнос (1984), В.І. Пожуєв (1986), І.В. Данович, С.О. Тітов (1988), Матисіна Н.В. (1989), Колосов Д.Л. (2002), Колосов Д.Л. (2015).

Василь Іванович Роздяловський викладав теоретичну механіку, опір матеріалів, будівельну механіку, займався науково-дослідною роботою. Василь Іванович народився у м. Кам’янець Гродненської губернії (нині Брестська область Білорусі) у 1914 р. Його батько, Роздяловський Іван Васильович, на той час був студентом лісового інституту, а мати, Марія Степанівна, працювала вчителькою. У 1915 р., під час Першої Світової війни, сім’я евакуювалася до м. Катеринослава. У 1916 р. батько закінчив лісовий інститут у Харкові, після чого з сім’єю переїхав до Смоленської губернії, де у 1923 р. остаточно оселився у м. Рославль. Там у 1930 році В.І. Роздяловський завершив середню школу, після чого працював робочим зв’язку на будівництві залізниці. У 1931 р. він поступив на третій курс Рославльського вечірнього робфаку, після завершення якого у 1933 р. вступив до Московського інституту інженерів залізничного транспорту. Після навчання у 1939 р. В.І. Роздяловського направили на роботу до Московської контори з проектування Байкало-Амурської магістралі, але невдовзі призвали до лав Червоної армії. Служив у залізничних військах, де пройшов шлях від рядового до інженер-капітана. Проходив службу у Забайкальському військовому окрузі, брав участь у Великій Вітчизняній війні на Карельському фронті у 1943-1944 рр. Як військовий інженер займався відновленням залізничних шляхів в Україні. Завершив службу у м. Дніпропетровську. В.І. Роздяловський мав два ордени та 12 медалей. Зокрема, він був нагороджений медалями „За оборону Радянського Заполяр’я”, „За участь у Великій Вітчизняній війні”, „За відновлення підприємств чорної металургії півдня” та ін.
- Після демобілізації, з 1946 по 1953 р., Василь Іванович працював у Державному проектному інституті „Придніпровський Промбудпроект”. У 1953 р. був обраний на посаду завідувача кафедри будівельних матеріалів і робіт курсу „інженерні конструкції” інженерного факультету Дніпропетровського сільськогосподарського інституту, де у 1955 р. отримав звання доцента. Після ліквідації факультету, у 1955 р. перейшов працювати до Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту на посаду доцента кафедри теоретичної механіки і спротиву матеріалів.
- У 1963 р. В.І. Роздяловський перейшов на роботу до Дніпропетровського гірничого інституту (ДГІ) на посаду доцента кафедри теоретичної та будівельної механіки, де працював до кінця своєї трудової кар’єри. Наступного року його направили на лінгвістичні курси до Москви для поглибленого вивчення французької мови. До речі, багато років по тому нею він володів досконало. З вересня 1965 по вересень 1967 року для ВасильяІвановича – відповідальний час: він працював викладачем у Камбоджі і був нагороджений орденом „Командор Камбоджі”.

- 9 березня 1979 р. В.І. Роздяловський вийшов на пенсію, але продовжував підтримувати зв’язки з інститутом.